Ж
інка, яка в мені,
вже не ворожить на ромашках.
Вона ходить навшпиньках опівночі
господою
і поправляє ковдри своїм дітям,
вдихаючи солодкі пахощі їхніх снів…
Жінка, яка в мені,
трохи дивна і сентиментальна.
Вона любить осінні тумани
і згадує про себе лишень тоді,
коли вірш напірним дощем
зацокотить по шибці…
Жінка, яка в мені,
інколи виймає зі старої шафи
свої шкільні щоденники
й годинами гортає їх, —
аби згадати, що задано додому…
←
→
